НОВИНИ

    Заголовок новини

    Голомор 1932-1933 роки

     



    Цього року ми вшановуватимемо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни Росії проти України. Через дев’ять десятиліть після Голодомору-геноциду проти українців знову застосовують геноцидні практики.
    У нинішній війні Росія переслідує ту саму мету, що й під час Голодомору 1932–1933 років – знищення української ідентичності та української нації. І тоді, і нині Росія намагається зламати волю українців до спротиву, кидає проти нас весь свій терористичний арсенал. Сталін у XX столітті та Путін у XXI зробили вибір на користь геноцидів, бо інші методи упокорення українського народу не спрацювали.
    Трагічні події та злочини, які розгортаються на наших очах, з усією наочністю демонструють: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.Оцінки кількості загиблих внаслідок Голодомору 1932–1933 років коливаються від 3 до 7 мільйонів жертв. Називаються й більші цифри. Радянський Союз намагався приховати правду про геноцид. У роки Голодомору західні уряди, прагнучи не погіршувати відносини з СРСР, воліли мовчати. Після Другої світової війни на міжнародному рівні було засуджено нацизм, проте злочини радянського режиму, зокрема й Голодомор-геноцид українців, залишилися без належної та єдиної міжнародної оцінки навіть після розпаду Союзу. А ще через три десятиліття режим у Росії знову вдався і до геноцидних практик щодо українців, і до використання голоду як інструменту, щоб тиснути на міжнародну спільноту.
    Наше сьогодення вчить: щоб слугувати запобіжником проти повторення трагедій і злочинів минулого, наша пам’ять має бути живою і чесною, а в ставленні до тих, хто вчиняє злочини проти людства, не повинно бути подвійних підходів.
    Тому цьогорічна кампанія на вшанування пам’яті жертв Голодомору проходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо
     
    Свічка пам'яті (пам'яті жертв голодомору) Я несу в своїх долонях свічку, Свічку пам’яті про втрачених людей, Про жадані колоски пшениці, Які з страхом притискали до грудей. Хай горить вона і не згасає, Свічка болю, як гірка сльоза, Знов минуле в вічність промовляє, Голос правди лине в небеса. Реквієм немов молитва ллється, Плаче свічка, як жива душа, Чорні тіні стукають у серце, І зникає вічності межа. Свічка пам’яті уже не згасне, Доки очі дивляться на нас, Очі тих, хто згинув передчасно, Їх ніколи не забуде час. Хай небу кожна вклониться людина, Закарбувавши цей страшний урок, Палають свічки, впавши на коліна, І молиться пшеничний колосок.
     
     
     
     
    "Ті маленькі рученьки,простягнуті до Бога...
    Малький братик,умираючи,просив Бозю:
    "Дай хоч одненьку картопельку"...
    Гурська Антоніна
    Бозю!
    Що там у Тебе в руці?!
    Дай мені,Бозю,хоч соломинку...
    Щоб не втонути в Голодній Ріці.
    Бачиш мій Бозю,я ще- дитинка.
    Таж підрости б у квітневий розмай.
    Світу не бачив ще білого,Бозю.
    Я- пташенятко,прибите в дорозі.
    Хоч би одненьку пір'їночку дай.
    Тато і мама- холодні мерці.
    Бозю,зроби,щоби їсти не хтілось!
    Холодно,Бозю.
    Сніг дуже білий.
    Бозю,що там у Тебе в руці?
    Антоніна Листопад.
     
     


    02.12.2022 | Aдмін

    Вернутись назад